Чорнобиль: біль, який не зникає з часом

26 квітня світ згадує подію, яка назавжди змінила хід історії — аварію на Чорнобильській АЕС. О 01:23 ночі 1986 року вибухнув четвертий енергоблок станції. Потужність радіоактивного викиду в сотні разів перевищила потужність бомб, скинутих на Хіросіму та Нагасакі. У перші дні після катастрофи майже 200 000 людей було евакуйовано із зони ураження.

Та ніхто не міг евакуюватися від страху, втрат, тривоги. Радіація не мала запаху й кольору — тільки наслідки. І саме тоді світ побачив силу українського духу.

У перші години після вибуху до боротьби стали пожежники з Прип’яті, які навіть не мали повного уявлення про масштаб небезпеки. Вони загасили полум’я ціною власного життя. За ними пішли ліквідатори — близько 600 тисяч осіб, більшість з яких були українцями.

Серед тих, хто став на захист людства від радіаційної загрози, були й жителі Дружківки. Чимало наших земляків увійшли до лав мужніх ліквідаторів, які без вагань вирушили до зони ураження, аби зупинити лихо, масштаби якого не знала сучасна історія. Деякі вивозили заражений радіацією ґрунт, перекопували землю, працювали на даху четвертого енергоблоку, проводили роботи із дезактивації приміщень, збирали шматки бетону, графіту, вручну вантажили їх на автомашини й відвозили до "могильника". Згодом багато з них повернулися додому в рідну Дружківку й працювали вже тут.

Чорнобиль — це не лише про трагедію. Це про героїзм. Про тишу покинутих міст. Про символ незворотних змін. І про націю, яка вистояла.

Ми пам’ятаємо кожного, хто боровся з наслідками катастрофи.
Ми пам’ятаємо тих, хто втратив здоров’я та життя.
Ми шануємо тих, хто залишився живим і передав цей важливий досвід наступним поколінням.